Майже місяць дівчина прожила на окупованій території Херсоньскої області. Спочатку виїжджати не планувала, але коли з’явилось відчуття, що ти безправний на своїй же рідній землі, то було прийняте рішення їхати на захід України. Про її подорож, та те як вона опинилась в Кропивницькому Леся розповіла нам в ексклюзивному інтерв’ю.
Більш детально у нашому матеріалі на сайті kropyvnytskyi-future.com.ua.
Покидаючи домівку
В Херсоні в мене залишилось багато друзів. Ми з ними спілкуємось. Багато хто шкодує, що не виїхав, коли була змога. Зараз це складно зробити, тому що відбуваються розстріли, як от досить недавно було таке біля села Давидів Брід. З розстріляної колони троє вбитих, багато поранених.
Коли виїжджала, то знайшла собі попутників в телеграмі. Ми виїздили разом з дружиною мого брата, та їх сином. Мені довелось проїхати вісім російських блокпостів. На них перевіряли телефони. Я видалила всі фото, але вони зайшли до кошика, та знайшли там видалене фото, на якому я зробила селфі на фоні розбитої військової техніки окупантів. Коли вони це побачили, то сказали «Дєвушка, ето зальот». Я почала давити на жалість, сказала, що їду до мами. Вони ставили різні питання, але все-таки віддали мені телефон та відпустили. Те фото я зробила в Херсоні. Наша тероборона знищила тоді частину їх техніку. Там був розбитий БТР, здається, я зробила фото біля нього.
На першому українському блокпості, коли я побачила український прапор, то відчула справжнє щастя. В Херсоні його просто познімали всюди, де тільки він був. Коли військові заговорили до нас українською мовою, спитали як ми, чи все в нас є, ми одразу відчули контраст. Насправді нам пощастило, тому що ми дісталися Кропивницького досить швидко, а були випадки, коли не випускали з міста, люди мали по 2-3 дні перебувати в польових умовах. Часто чула, що роздягали майже догола, щоб подивитися, чи є якісь наколки.
Як зустрів Кропивницький
Ми взагалі не планували потрапити до Кропивницького, якщо чесно. Тримали курс на захід України, а тут в місті лишились на кілька днів, тому що знайшлись люди, які нас прихистили. В ці дні, поки ми збиралися з силами аби відправитися далі я познайомилась з активісткою Інною Жолобовою. Вона допомогла мені знайти тут роботу. Тим більше таку, де я можу допомогти переселенцям. Я працюю в громадській організації «10 квітня», яка надає безкоштовну соціальну та юридичну допомогу. Я дуже часто зустрічаю своїх земляків. Коли вони чують, що я також з Херсону, то радість окрема, попри те, що зараз ми всі з однієї землі.
Я вперше в Кропивницькому. До цього не доводилось тут бувати, бо я не чула про туристичні маршрути цього міста. Але мені Кропивницький дуже схожий на Херсон. Тут навіть є вулички, які дуже схожі на ті, якими гуляла в своєму місті. Я з перших днів наче вдома. Навіть люди однакові, можливо через те, що всіх об’єднала війна. Насправді не знаю, чи повернусь додому. Це складне питання, тому що хочу додому, але зараз я тут. Живу одним днем. На роботі фізично не втомлююсь, а от морально дуже складно, тому що чую дуже складні історії людей зі сходу, особливо з Маріуполя.
Дуже чекаю перемоги України. Коли дізнаюсь про це, то одразу зателефоную усім друзям. В мене взагалі є така мрія – хочу об’їхати усіма містами України, в тому числі й Кримськими.
