З окупованого Херсону Леся виїхала лише через місяць. Рішення виїжджати їй далось нелегко, але життя в неволі – це не вибір українців. Про те, що довелось пережити дівчині вона поділилась з нами.
Більш детально про це в нашому матеріалі на сайті kropyvnytskyi-future.com.ua.
День, коли все змінилось
Я з самого міста Херсону. До війни працювала в Херсонському центрі оцінювання якості освіти, а ще займалась громадською діяльністю, оскільки я секретар Херсонської молодіжної ради та член місцевої громадської організації, де опікувалась молодіжною політикою.
Близько п’ятої ранку 24 лютого мені зателефонувала моя подруга, та сказала, що почалась війна і я маю збирати речі. Підстав не слухатись її не було, оскільки вона працювала в поліції. Ця новина мене застала в моєму власному ліжку. Перше, що я відчула – страх. Я не знала куди бігти, що з собою брати, які речі. Був шок, паніка. Хоча, за місяць до початку, я активно моніторила ситуацію на кордонах з Україною і припускала, що таке може трапитися.
Тоді трішки бентежило, що Херсон поблизу Криму, але відносного спокою додавав факт, що все було заміновано, в нас є війська. За деякий час до війни до нас приїздив Президент України з перевіркою. Я була впевнена, що якщо щось і буде, то неодмінно ми впораємось. Як виявилось, я помилялася…
Деякі херсонці не розуміли, як з Криму війська так швидко перекинулось на нас, чому вони не попередили. Але я кримчан добре розумію. Вони опинились в такій же ситуації, як і херсонці зараз. Пересічний мешканець майже нічого не може зробити.
Місто в окупації
Окупований Херсон з 2 березня, а я виїхала з міста 6 квітня. Перші два тижні ми були з подругою в селі. А потім я повернулась до міста, тому що село, в якому я тимчасово перебувала, знаходилось саме на шляху окупантів до Миколаєва на лінії фронту. Мені довелось залишити його. Ми вирішили, що краще повернутися додому, аніж бути під обстрілами.
Коли ми повернулись в окуповане місто, то воно дуже змінилось. По-перше, було дуже мало людей. Таке враження складалось, що половини міста просто немає. По-друге, дуже мало автомобілів було на дорогах. Але найбільше мене злило те, що по місту їздили окупанти на своїй техніці з позначками «Z», немов у себе вдома.
Не було однієї якоїсь конкретної події, яка змусила мене покинути домівку, просто саме життя в окупації морально дуже складне. Ти розумієш, що ти в заручниках, в тебе немає ніяких прав. Страшно вийти в місто, бо були непоодинокі випадки, коли людей крали, катували. Це продовжується й зараз. Я, як людина з активною життєвою позицією, була не згодна з тим, що маю виходити на вулицю з чийогось дозволу, а інший весь час сидіти вдома. Це було основне, чому мною було прийняте складне рішення про виїзд з Херсону.
Херсон став відомий на всю Україну та світ завдяки незламним людям, які виходили на мітинги, голіруч йшли на танки. Особисто я не брала в них участь, але мої знайомі та друзі були на цих мітингах. Вони їх відвідували до того часу, поки не почались агресивні дії з боку окупантів. Більш того, знаю, що була така ситуація, коли проводився мітинг, йшла компанія хлопців зовсім по іншій вулиці, окупанти почали за ними гнатися, наздогнали й одного з хлопців просто кудись забрали.
В перший час була дуже велика продовольча криза. Річ в тім, що більшість продуктів завозять до міста з сіл, але це було неможливо. Тому більшість магазинів були або зачинені, або в них не можна було розплатитися карткою. В перші дні всі продукти з прилавків розкупили. Потім проїзд в місто відкрили та почали завозити картоплю та інші харчові продукти. Ціни на них були дуже завищені. Наприклад, кілограм цукру коштував 95 грн, макарони – від 50 грн і т.д. Велика проблема була тоді і є зараз в місті з медикаментами. Окрім того, що багато хто втратив свою роботу та не має коштів щоб купити необхідні ліки, останніх ще й немає зовсім. Всі аптеки використали свої резерви, тому вітрини просто пусті стоять. Завезти нові дуже складно.
Там є одна волонтерська організація, яка займається закупівлею медикаментів, шукає людей, які можуть довезти їх з Одеси, Миколаєва, Кропивницького, Кривого Рогу. Але були неодноразові випадки, коли ліки відбирали росіяни на блокпостах. Але ніхто не думає опускати руки, адже Херсон – це Україна!
