Про те, що наше місто збудували козаки спірна тема. Але, якщо розглядати документи з середини ХVІІІ століття, а також дивитись на низку наукових досліджень, то можна все ж констатувати факт — фортецю святої Єлисавети і поселення навколо неї будували саме козаки. Більш детально про цю історичну подію у нашому матеріалі на сайті kropyvnytskyi-future.
Ситуація в регіоні ХVІІІ століття
У 1709-1730-х роках Задніпрянські місця були спірною територією, на них претендували Річ Посполита, Російська держава. Кордону не було між державами, тому відбувалась стихійна колонізація в цьому краї.
У 1730 році – на початку 1749-х років усю територію Задніпров’я (на той час більша частина Єлисаветграду) колонізували вихідці з Гетьманщини та включили її до Миргородського полку.
Тут створили:
• Крилівську.
• Цибулівську.
• Архангелоградську сотні.
Окрім того, велика частина Задніпровських місць у цей час адміністративно належала Власівській, Кременчуцькій та Потоцькій сотням.
Тож в будівництві і освоєнні нашого краю значну роль відіграло українське населення родом з Гетьманщини. Козаки з цих країв займались будівництвом великих земляних укріплень в Єлисаветграді.
Початок першого конфлікту
У 1735 році імператриця Анна Іоанівна (за умовою Лубенського договору) дала згоду на повний перехід Війська Запорізького Низового під російський протекторат. Таким чином козаки прибули у ці краї та визнали своє підданство Росії. Саме повернення козаків на службу до російського царя поставило питання і про їхні землі – тобто про територію Вольниці, якою вони користувалися до 1708 року.
Це стало основою для конфлікту інтересів вихідців з Гетьманщини та запорожцями. Адміністрація Миргородського полку вважала, що Задніпров’я саме її. Запорожці претендували також на нього бо вважали, що мають право на довічне користування цією територією.
Росія також мала плани, оскільки включила ці землі до свого складу за умовами мирного Белградського договору 1739 року. Це дозволило їй визначитися з нашим краєм на свій розсуд. Така подія стала великою трагедією для всієї нашої держави.
У 1751 році започаткували проект «Нова Сербія». Він зміг поставити крапку на великій колонізації Задніпров’я та розпочати новий етап в освоєнні нашого краю. Гетьманці підтримували урядові проекти, а запоріжці боролися за право самостійно розпоряджатись Вольницею.
Саме через це нині і розбіжності щодо поглядів на ранню історію міста. Проблема, що лежить у площині чи будували козаки фортецю Святої Єлисавети, відповідно й інше місто, чи фортеця зводилася проти них.
Невелике місто Святої Єлисавети
Історія фортеці розпочинається з 1752 року. Саме тоді підписали спеціальний імператорський указ. Місце будування земляної споруди обрав генерал артилерії Іван Глєбов. Фортецю закладали урочисто під богослужіння. Це відбулося у 1754 році.
Весь час, поки вибирали місце для будівництва та готували проєкт, Глєбов жив у Цибулевській фортеці. В цьому краї він звів власну резиденцію. Чому він перебував там постійно? Бо на той час це був дуже близький до місця будівництва великий, надійно укріплений населений пункт.
Всі вихідці з Цибулевого брали активну участь в будівництві нової фортеці. Про це розповідають документи з канцелярії гетьмана Кирила Розумовського. Зокрема, за розпорядженням Гетьмана від 1754 року, на будівництво споруди прибуло 5000 чоловік. Найбільше козаків приїхало з Миргородського полку.
Коли всі прибули на будівництво, їм потрібно було десь жити. Поряд з об’єктом, який будується Глєбов дав добро на осадження невеликих споруд поряд з майбутньою фортецею. Тут і оселились будівельники.
З часом довкола фортеці утворився форштадт – прообраз міста. У 1757 році довкола нього звели оборонний вал, який об’єднав фортецю з прообразом міста. Це навіть є в плані міста 1762 року, який скопіювала архітектор Олена Кецько для свого дослідження. План добре показує ретраншемент і місто всередині нього.
Початок розвитку міста Єлисаветград
До середини ХІХ століття місто розвивалось тільки в рамках ретраншементу і тільки у 1850-х роках воно перейшло межу, почало розбудовуватись, розширятись. До нього поступово почали приєднувати сусідні поселення – Ковалівку, Балашівку, Балку.
Існування у близькості до міста поселень козаків – на сьогодні не підтверджують документи.
