В наш час важко собі уявили людину без телефону. Сучасні люди використовують його для дзвінків, розваг, роботи. Раніше у 1890-х роках все було інакше. Для людей телефон був новинкою. Історія появи першого телефону в Єлисаветграді цікава. Він, повідомляє сайт kropyvnytskyi-future, з’явився у місті у 1892 році.
Перші телефони, які вони?
Першим в світі, хто подзвонив по телефону вважається винахідник з Америки Олександр Белл.Згодом він відкрив своє підприємство, яке займалось встановленням телефонних мереж.
У 1882 році Міжнародне підприємство «Белл телефон» почало будувати на замовлення телефоні мережі у Москві, Варшаві, Одесі. А через 10 років і в нашому Єлисаветграді з’явилася телефонна станція.
Її розмістили у приміщенні поштово-телеграфної контори на розі Гоголя і Великої Перспективної. Де вона є і в наш час. Розрахована вона була на 200 людей, спочатку в місті було тільки 30 номерів.
Власні телефони мали:
· міська рада,
· поліція,
· приватні особи.
Один з найперших телефонів у місті встановили у театрі. Проведення телефонів було не дешевим задоволенням. Дзвонити, могли тільки один одному та в театр. Адже міських телефонних ліній, ще не провели.
У 1894 році плату знизили. За версту (1,07 км) брали 70 рублів на рік, рахувалась відстань від центральної станції. Але все рівно, ця сума була великою. Перший мер міста Пашутін писав, що у 1897 році у місті було 60 телефонів.
Все змінилося в кращу сторону в ХХ столітті, коли кожен магазин, завод отримав свій власний телефон. Велика частина цих телефонів була загального користування. Тобто кожна людина, яка приходила до магазину, де був телефон, могла брати його і телефонувати. Платити за таку послугу потрібно було 20 копійок.
У той час в місті можна було викликати по телефону лікаря, поліцію та інші служби. Крім того, дізнатися можна було про репертуар театру, концерти.
Замітка в газеті «Голос Юга»
У 1907 в газеті повідомили, що пожежну команду по телефону викликали на пожежу. Рятівники негайно виїхали за адресою, але ніякої пожежі там не було. Через певний час по телефону було повідомлено, що команда рятівників стала жертвою першоквітневого жартівника.
«Голос Юга» також розповідав про те, що таких жартівників і тих, хто грубив телефоністам, знаходили, судили, штрафували. Плату за користування телефоном у 1907 році знизили.
Користування громадським телефоном обходилось власникам у 55 рублів на рік, приватний – 45 рублів. В той час телефонні лінії були зовнішніми, їх постійно шкодила негода. Стовпи були з дерева, тому вони з часом руйнувались, падали. Тож якість зв’язку була не ідеальною.
Розвиток телефонії в області
У 1911 році в місті вже було більше 400 телефонів. У цьому ж році відкрили лінію в Олександрії. Управи звернулись до міністерства з проханням дозволити влаштувати міжміську лінію. У той час вже було встановлено зв’язок між Одесою та Новомиргородом.
Правила користування переговорними пунктами
Всі апарати, які встановлювали на телефонних пунктах надавались для загального користування. Причому платити потрібно 20 копійок. У разі невміння говорити на переговірній стінці, чергова телефоністка вела перемовини за особу, яка потребує з’єднання. Особи в нетверезому стані до переговорів не допускались.
Думка тодішніх лікарів про телефони
Варто зазначити, що тогочасні лікарі вважали громадські телефони небезпечними. Місцева преса друкувала багато оголошень. В них писали, що лікарі вважають телефони досить небезпечними. Вони застерігали людей берегтися заражень від телефонів. Це все тому, що тоді були перші зафіксовані випадки заражень екземою, сифілісом та іншими хворобами після користування загальними телефонами. Тобто телефони ніхто не дезенфікував, а користувались ними в громадських місцях всі.
Перші телефоністки
Насправді від моменту користування телефонами ніяких телефоністок не було. Частіше телефонами користувались чоловіки. Жінки могли обрати собі таку роботу тільки на початку ХХ століття. Правила прийому на роботу були суворими. Брали тільки незаміжніх дівчат до 21 року. Бажано було володіти французькою та німецькою мовами. Якщо жінка виходила заміж, то відразу втрачала роботу. Жінки писали під час прийому навіть розписку з обіцянкую не виходити заміж.
Крім телефоністок та техніків, на станціях у той час працювали ще й державні чиновники, які підслуховували розмови і доповідали, якщо чули підозрілі повідомлення. Коли почалась Перша світова війна телефонна станція стала майже секретним об’єктом. У 1920 році мережа стала національною. Всього на станції було 350 абонентів. Працювало 29 людей, 4 механіка.
