Усі знають про трагедію, яка сталася на Чорнобильській АЕС та долю радянського міста Прип’яті. Але це не єдине місто-привид в Україні. В Кіровоградській області також є своя прип’ять.
Сьогодні колишнє містечко Цукроварів, повідомляє сайт kropyvnytskyi-future, вважається частиною села Липняжки і на карті області його взагалі немає.
Життя, робота в Цукроварові та його занепад
Колись у Цукроварів був один з найбільших цукрових заводів у Радянському Союзі, який займав третє місце за обсягами виробництва цукру. Саме тому люди у 1980 році їхали сюди з усієї країни працювати і просто жити. Раніше тут проживало близько 5 тисяч людей.
Цей завод будували поляки. На роботу запрошували людей зі всієї України. На той час вважалося, що в цьому закладі платили великі гроші.
В містечку зводили будинки для робітників заводу та їх сімей, школи, дитячі садки. У кожному будинку було 920 квартир розрахованих на 100 людей. Усі, хто працював на заводі безкоштовно міг отримати комфортабельне житло.
Крім заводу, тут можна було знайти хорошу роботу, бо працювали кілька кондитерських фабрик і підприємств.
На початку 2000 року робота стала, заклад збанкрутував, все закрили, люди почали масово покидати місто у пошуках роботи.
У 2001 році знайшовся інвестор, який вирішив відновити роботу підприємства. Нове керівництво обіцяло переобладнати завод на якусь іншу фірму, але цього не сталося.
Вже весною 2001 року землі на яких колись перейшли у власність Добровеличківської громади. Відтоді громада почала шукати інвесторів для розвитку громади. Люди були згодні, щоб у їхньому місті відкрили птахоферму або свинокомплекс. Відповіді не було.
Місто-привид у наш час
Зараз у Цукроварові проживає близько 100 містян, тобто люди проживають тут без комунікацій взагалі. Єдине що є, так це світло.
Для опалення своїх квартир люди облаштували саморобні пічки прямо у квартирах та заготовляють на зиму дрова, а воду беруть з вуличних колодязів. На вулицях міста дуже тихо, немає сміху, голосних розмов.
Покинуті квартири дуже великі, кожна має кілька балконів та немаленьку кухню. В той час, коли тут жили люди, таке житло було мрією багатьох, бо на той час не кожен міг дозволити собі купити таку квартиру, а влаштувавшись на роботу її віддавали безкоштовно.
Історія місцевої сім’ї
У багатоповерхівці розташованій на 920 квартир на першому поверсі живе сім’я Свистунів, чоловік Олександр з дружиною Галиною. Сусідів у них немає, виїхали давно.
В сусідніх квартирах все розтрощене, на підлозі – сміття, на стінах обірвані шпалери, вікна, двері вибиті.
Олександр Свистун говорить, що вже звикли жити в таких умовах. На даний час не збирається покидати рідне місто, бо немає куди їхати. Сім’я завела собі собаку, щоб відлякував мародерів.
Олександр розповів також і те, що люди, які виїздили на заробітки залишили повні квартири, з майном своїм, меблями, посудом. Але нажаль назад їм повертатися уже не було куди, бо повибивали мародери двері, повиносили речі.
Розповідає, що в пам’яті назавжди залишилися спогади, як по кожній вулиці бігали і галасували діти, як люди ходили на роботу.
Місцеві мешканці навіть не надіються, що в їхньому місті щось зміниться, але і залишати домівку не збираються. Всі вже звикли до таких умов проживання.
Фільм у місті-привиді
У 2018 році в Цукровари приїздила знімальна група знімати одну із сцен фільму про Іловайськ. Центральну вулицю перекрили для зйомок.
Художній фільм про бої під Іловайськом зняв режисер Іван Тимченко. Над сценарієм цього фільму працював журналіст і письменник Михайло Барних.
Для фільму шукали закинуте місце, і саме місто Цукроварів найбільше підійшло.
