Попри те, що Кропивницький вважається провінцією, він має багату історію, в якій радіо посідає особливе місце. Саме цей вид засобів масової інформації нещодавно займав чи не найголовніше місце в житті кожного кропивничанина та мешканця області. Безумовно, розвиток комп’ютерних технологій та безпроблемний доступ звичайної людини до інтернету певною мірою замінив радіо, але забувати про нього ніхто не буде точно. Саме історії радіо у Кропивницькому та Кіровоградській області присвячено сьогоднішню нашу статтю на сайті kropyvnytskyi-future.
З чого все почалося?
До моменту здобуття Україною своєї незалежності в 1991 році існувало лише одне радіо, яке до того ж займалося лише висвітленням діяльності державного апарату. Найцікавішим, що могли почути люди з радіоприймачів у Кіровоградській області, були “П’ятихвилинка якості” або “Профспілкова хвиля”. Диктори радіо були справжніми зірками, яких від акторів кіно відрізняло лише те, що впізнавали їх не за зовнішністю, а, по голосу. Наприклад, Марії Лебідь чи Миколі Левандовському достатньо було сказати лише одне слово, як їх одразу відразу впізнавали.
Все змінилося з появою FM-радіо, коли слухачі отримали широкий вибір станцій на різний смак. Почали існувати близько двох десятків радіостанцій, які часто звучали із радіоприймачів мешканців Кіровоградської області. Щоправда, практично всі з них були мережевими радіостанціями, а власний контент можна почути тільки на радіо “Скіфія-центр” або кількох регіональних станціях в Олександрії, Петрово та Долинській.
На тлі високої конкуренції з іншими радіостанціями, на жаль, регіональні суттєво поступаються й це залежить, в основному, від бюджету компанії. Справжніми шанувальниками регіонального радіо можна назвати швидше за все лише тих, хто звик отримувати інформацію про те, що відбувається в його місті або області, виключно у звуковому форматі. Звичайно, є ще одна солідна категорія поціновувачів регіонального радіо — люди, які не зраджують своїх поглядів та залишаються вірними одній й тій самій радіостанції з далеких дев’яностих.
“Золота епоха” радіо Кіровоградщини
Багато хто з нас звикли називати дев’яності “хвацькими” у зв’язку з непростою економічною та політичною ситуацією, розгулом безробіття та “специфічного криміналу” у спортивних костюмах на ринках міста, але для регіонального радіо, у тому числі й кіровоградського, це був воістину час розквіту.
У цей насичений час з’явилися два справжні флагмани в Кіровоградській області, які й створили основу для подальшого розвитку радіостанцій у регіоні. Йдеться зараз про радіостанцію TTV та АБ-радіо.
У той час на радіостанціях працювали люди, які мають справжній талант, що дозволив їм надалі знайти себе на телебаченні, кіно, в громадському житті. Йдеться зараз про такі відомі в Україні особистості як Антон Лірник, Вадим Мурований, Андрій Мішура, Дмитро Баркар, а також радіоведучі, більш відомі під псевдонімами Трактор, Ред Хет, Бул, Леон, Мерфі та ін.
Безумовно, деякі з них відійшли від справ або змінили свій рід занять, але коли йдеться про історію кіровоградського радіомовлення, то саме вони згадуються першими. Особливістю їхньої роботи було те, що вони нікого не наслідували, а створювали свій особистий стиль та імідж ведучого. Пояснювалося це досить просто — якихось ідолів на той час ще не було. Можна з упевненістю говорити, що для багатьох жителів Кіровоградської області саме перелічені радіоведучі стали першими, хто познайомив їх з таким поняттям, як справжнє Кіровоградське професійне радіо.
Спогади Віктора Аджамського
Свого часу цей відомий діджей був однією із найвідоміших особистостей у місті. Зараз він не менш відомий фотограф у Миколаєві, але для корінних кропивничан він назавжди залишиться Діджеєм Вітром.
У своїх спогадах він розповів, що далекого 1994 року один із найуспішніших бізнесменів міста запропонував йому створити музичну передачу на звичайному дротовому радіо. Віктор сприйняв цю ідею вкрай позитивно та розпочав підготовку для зародження першого кіровоградського FM-радіо. У цьому йому суттєво допоміг музикант та найкращий друг Станіслав Швець, а також В’ячеслав Голобоков, який тоді був топовим ведучим найгучніших та найпопулярніших дискотек у місті.
Ентузіазм цієї трійки не мав кордонів й кожен у ній займався чимось своїм: Віктор створював концепції радіопередач, вів пошук необхідної інформації, писав тексти, Станіслав створював музичні заставки, В’ячеслав займався імітацією прямих ефірів. Усі роботи виконувались на їхньому власному устаткуванні, яке залишилося від попередньої діяльності. Тестові програми створювалися практично наживо, що говорить про високий рівень професіоналізму новаторів радіомовлення.
На жаль, усі старання ініціативної групи виявилися марними, адже дозволу на вихід передач на новому радіо вони так і не отримали. Лише згодом Аджамський познайомився з Віктором Токарєвим, який був генеральним директором ефірного кабельного каналу TTV. На руках він мав ліцензію на мовлення в FM-діапазоні, але не було команди. Через дев’ять місяців наполегливої праці на частоті 104,2 FM вийшла перша програма радіо TTV, яка й започаткувала Кіровоградське радіо.
Радійний досвід Дмитра Баркара
Дмитро був одним із новаторів радіомовлення в Кіровоградській області та головним ведучим на станції АБ-радіо. Сьогодні він більше відомий як радіоведучий станції “Свобода” української редакції, але більшості кропивничан він запам’ятається саме своєю першою роботою.
У своїх спогадах він каже, що досвід АБ-радіо був дуже цінним у його житті. Виділити якийсь конкретний день чи події досить складно, оскільки кожен ефір був його самостійними кроками до становлення особистості повноцінного радіоведучого. До того, як він потрапив на АБ-радіо, за плечима був лише рік роботи на обласному радіо. Попри низьку якість використовуваних технологій, все-таки ця робота навчила його основ радіожурналістики. У зв’язку з тим, що на АБ-радіо він був єдиним професійним журналістом у колективі, то питати поради просто не було в кого і йому довелося самостійно вчитися бути максимально об’єктивним, висвітлювати події з холодною головою.
Саме в цей час він дізнався, що таке міні-дискові диктофони, монтаж звуку на комп’ютері, прямий ефір. Вперше довелося зіткнутися з питанням повної відповідальності за те, що відбувається під час радіоефіру. Були навіть ситуації, коли після одного з ефірів йому дзвонили з погрозами представники влади, на щастя вони були порожніми. Як стверджує сам Дмитро, після того, як йому вдалося “зачепити за живе” представників влади, він зовсім по-новому глянув на свою професію та зрозумів її значущість.
Вкрай важливим досвідом було висвітлення подій під час “помаранчевої революції” 2004 року, коли керівництво каналу дало дозвіл на відсутність Дмитра у студії протягом двох тижнів та відрядження у гущину подій на Майдані. На той час замість усіх звичних новин були прямі включення з Майдану. Примітно, що попри фізичну відсутність у Кропивницькому, Дмитро все ж таки залишався на зв’язку з аудиторією.
Завдяки досвіду роботи на АБ-радіо Дмитро зміг надалі розвинути свій потенціал радіожурналіста та проводити прямі ефіри з місцевими великими та маленькими чиновниками.
Для багатьох саме прізвища Баркар та Аджамський стали символом радіо Кіровоградщини, та на їхніх ефірах виховано нове покоління радіоведучих.
