В середині ХІХ століття в Єлисаветграді спостерігався активний розвиток промисловості, торгівлі. В зв’язку з цим виникла потреба у засобах комунікації. Вже у жовтні 1859 року на гроші міського товариства дворян Бобринецького та Олександрійського повіту у Єлисаветграді заснували телеграфну станцію, яку пізніше об’єднали з поштовою конторою. Більше на kropyvnytskyi-future.com.ua.
Тобто початок розвитку міської телеграфної мережі у Кіровограді датується кінцем 1892 року. Тоді на державні кошти відкрили станцію ручного типу, ємність якої була розрахована на 300 номерів. Вона забезпечувала телефонним зв’язком міські установи та окремі приватні особи.
Розвиток телефонної станції
Вже у 1911 році у штаті телефонної станції працювало 10 людей. 1920 року, після закінчення Жовтневої революції міська телефонна мережа на підставі урядового декрету була націоналізована і передана пошті. У цей час відбувається збільшення протяжності ліній зв’язку до 1096 верст. Тобто відкривається 12 центральних телефонних станцій ручного управління.
Вже тоді обласна телефонна мережа мала у своєму розпорядженні канцелярію, склад, майстерню. Управляв підприємством той самий завідувач телефонної мережі. Переговорні пункти обслуговувалися службовцями канцелярій місцевих виконкомів.
У 1928 році розпочали будівництво кабельної мережі. У цей час активно почала зростати кількість абонентів. У Кіровоградській міській станції було 850 номерів на 1200 абонентів.
Поряд з телефонною мережею почався активний розвиток телеграфу. На початку ХХ століття настала ера літературних систем, які пізніше покращував Бодо. Цими апаратами користувалися до 1936 року, саме тоді впровадили в використання літературні пристрої СТА-2М.
Вже на початку 1939 року зв’язківці налагодили надійний телеграфний зв’язок з усіма районами області. Люди активно користувалися радіотрансляційною мережею, крім того, тоді вона була єдиним джерелом інформації. Кожен район області мав радіозв’язок.
Зв’язок у роки Великої Вітчизняної війни
Тоді більшість засобів електрозв’язку було зруйновано. Тільки восени 1943 року почала діяти спеціальна група зв’язку з Харкова, яка підготувала базу для відновлення зв’язку на території Кіровоградської області.
Офіційне відновлення роботи зв’язку у місті відбулося зимою 1944 року. Цьому періоду діяльності підприємства характерні не тільки відновлення та налагодження бази зв’язку області, а й найбільш розгалужена структура управління. У 1947 році всі структури обласного управління зв’язку було вилучено натомість створили дирекцію радіотрансляційної мережі.
Тоді в місті відновили два комутатори. Ємність телефонного зв’язку складала тільки 240 номерів, причому всі вони найчастіше належали підприємствам. Довелося знову будувати телефонну та телеграфну мережу області.
З кожним роком в місті активно будували станції та розширяли телефонну мережу. Вже у 1960 році в обласному центрі запрацювала перша автоматична станція. Набір становив – 4 цифри.
Цікаві факти про телефонний зв’язок в області
У місцевій газеті «Голос Юга» є цікава інформація. Там великими літерами написане попередження для містян. А саме те, що користуватися апаратами, які встановлені в телефонних переговорних пунктах потрібно дуже обережно, бо є ризик заразитися сифілісом.
Це пов’язано насамперед з тим, що телефонами у таких пунктах користувалася велика кількість людей, серед яких були і хворі люди на сифіліс, що передається контактним шляхом.
Працювати на станції телефоністами брали тільки жінок. Мали змогу отримати роботу дівчата гарної зовнішності, яким виповнилося 20 років. Крім того, важливим було, щоб дівчина була незаміжня.
