Вівторок, 5 Липня, 2022

Історія автовокзалу у Кропивницькому

Постійна метушня, очікування, зустрічі… Скільки облич тут було, скільки секретів зберігають головні ворота міста, де зустрічають гостей, звідси йдуть в дорогу, аби сюди знову повернутися. Більш детально про історію автовокзалу у Кропивницькому у нашому матеріалі на сайті kropyvnytskyi-future.

Як все починалось

Пройшло багато років, як від нової платформи центрального автовокзалу міста відправився в рейс перший автобус. До сьогодні в архіві вокзалу є генеральний план об’єкта, який виконав інститут «Укргипродор». В експлікації до архітектурного проекту, крім приміщення вокзалу та перону були:

·         Площадка для відстоювання автобусів.

·         Санітарний вузол.

·         Кафе-відкритої торгівлі.

·         Підпірна стінка.

Деякі проекти залишились тільки в планах. Така сама як і наш вокзал будівля-близнюк є в Марганці. Автовокзал, який зараз називають «старим», побудувався тоді як саме місто будували. В ході інтенсивного розвитку районів його розташування стало незручним для багатьох мешканців міста. Тож будівництво нового було передбачено генеральним планом. В нього входили прогнози подальшого розвитку промисловості, а з ним – посилення міграції населення.

Поки черга дійшла до автовокзалу, поруч звели маленьку, тимчасову збірну конструкцію. Не один рік міні-вокзал служив для людей, тепер від нього залишився тільки фундамент. Одночасно готували площу для майбутньої основної будівлі та інфраструктури автостанції – прибрали всі погреби які займали багато території.

Будували недовго – півтора року. Займалась роботами будівельне підприємство СУ-3. Вже 4 вересня 1981 року об’єкт прийняли в експлуатацію. Рішення підписала тодішня голова виконавчого комітету Валентина Довженко. Нова станція підходила під інфраструктуру і стала достойним обличчям гірницького міста, яке розвивалось. Підпорядковувалась станція Дніпропетровському обласному підприємству автобусних станцій «ДОПАС», зараз воно має статус приватного. Молодий колектив касирів та диспетчерів очолила Раїса Сударєва.

Кожен день потік пасажирів збільшувався, зал очікування був повним, касовий зал, де можна було придбати навіть квитки на літак, збирав черги. Автостанційні послуги надавали цілодобово. Так тривало до часів перебудови, коли кількість перевезень скоротилася. Автотранспортна сфера стала на межі виживання.

Транспортне обслуговування – яке воно було?

Обслуговуванням усіх маршрутів займалось Орджонідзевське АТП. У кращі часи в них було задіяно більше 100 автобусів в основному ЛАЗи, ПАЗи. Ближче до 80-х років почали пускати в рейси Ікаруси. Лише в шолохівському маршруті працювало 8 автобусів. До Підгорної людей возили 6 автобусів. По місту їздили тільки ЛІАЗи кожні 2 хвилини, а квиток на автобусі для проїзду коштував 5 копійок.

В часи пік транспорт був заповнений, перевантажений. Серйозно підходили до технічного обслуговування автобусів. На лінію пускали тільки після проходження перевірки технічного стану транспорту, водії також проходили медичний контроль.

Вокзал сьогодні

Сьогодні вже не так багато рейсів, як було тоді в часи розквіту. На це є дієві причини. Проте в порівнянні з кризовими 90-ми та 2000, сьогодні справи кращі і стабільно стають ліпшими. Також великі зміни стались коли на піст директора станції прийшла Алла Тухватуліна в 2005 році. Саме в той час вдалося зберегти приміщення, яке через складний фінансовий стан виставили на продаж. Тоді, влада відмовилась від частини будівлі. Дійсно, зал очікування розрахований на 100 людей був надто просторим для існуючого пасажиропотоку. Зменшилась також кількість кас. Разом з тим, пасажирські перевезення ставали більш впорядкованими.

Відійшли в минуле часи, коли пасажири могли оминати каси, а перевізники ігнорувати послуги станції. Фінансове становище стало кращим, зробили ремонт в приміщенні та постелили нову покрівлю. Автовокзал перейшов на автоматизовану систему обслуговування. 

Latest Posts