З появи першого фотоапарата в Єлисаветграді, містяни почали фотографуватися. На початку XX століття у нашому місті було понад 20 фотосалонів, які користувалися популярністю. Тільки в фотоательє Давида Харлаба за рік робили 10 тисяч знімків, у його конкурента Еммануїла Плетцера – 5 тисяч.
Власне завдяки такому фотографічному буму на початку минулого століття сучасні люди мають змогу подивитися багато чудових фото старого міста й земляків. Стосовно цін, то у фотоательє Плетцера одне фото коштувало 1 рубль, у Харлаба – 70 копійок. Більше на kropyvnytskyi-future.com.ua.
Перші фотографії злочинців
Загальнодоступними фотопортрети стали на початку XX століття. Перші дагеротипи з’явилися у 1840 році, вони були дорогі, бо їх робили на пластинах зі срібла. Коштували вони понад 150 рублів. За наступні 10 років винайшли набагато дешевші методи фотографування. Проте фотографи й далі робили дагеротипи на сріблі, бо це дозволяло робити якісні знімки. Портрети “створені на сріблі” користувалися популярністю серед людей.
У нашому місті «кабінети портретів» почали з’являтися на початку 1870 року. Проте у сусідньому Бобринці вже майже 10 років існувало фотоательє. Причина в тому, що в ті часи Бобринець був головним повітовим містом, а Єлисаветград – центром військових поселень.
У своїй статті краєзнавець Володимир Поліщук писав, що у Бобринці відкрили поліційне фотоательє. В ньому робили портрети особливо небезпечних злодіїв. До речі, це був перший випадок, коли в вітчизняній криміналістиці почали використовувати фото.
Фотографи та їхні фотоательє
У 1900 році всі місцеві фотографи утворили єдине товариство. Фотомайстерні були розташовані на головних центральних вулицях: Дворцовій, Великій Перспективній. Їм давали досить романтичні назви – «Модерн», «Вікторія» та інші. Тоді ще не вживали слово «фотоательє». Називали їх по-різному: кабінет, портрет.
Найпопулярнішим фотографом у Єлисаветграді був Яків Тираспольський. Він мав звання придворного фотографа. Це дозволило йому кожну свою роботу підписувати «Придворне фото». Чоловік фотографував царів та їх підлеглих. Таке право на той час мали лише 80 фотографів. Яків кілька разів фотографував князя Миколу, короля Донського.
Про Трипільського згадує у своєму нарисі колишній міський голова Пашутін. Річ у тому, що коли в місті відкривали водогін, Тираспольський вразив присутніх своєю оперативністю. О 13:00 Яків зробив фотографію під час освячення споруди, а о 20:00, коли святкування закінчилося, у вітрині свого ательє він виставив фото події.
Не менш відомими були й такі фотографи як: Давид Харлаб, Еммануїл Плетцер, Ізраїль Бріль та інші. Усі вони мали на центральних вулицях міста по кілька фотоательє. Варто зазначити, що Харлаб був особистим фотографом родини Ельворті. Саме він створював перші рекламні проспекти продукції зводу.
Окрім цього, чоловік здавав в оренду власні будинки. Найкрасивіший у нього орендував Міжнародний кредитний банк. Існує навіть легенда, що Харлаб будував дім для себе, збирався в ньому працювати. Це цілком ймовірно, адже в той час ще не було штучного освітлення. Тому салони розміщували виключно на найвищих поверхах будівель, щоб забезпечити гарне освітлення.
Стосовно реклами, то протягом кількох років місцеві фотографи зверталися до міської думи, прохали чиновників видати їм дозвіл на рекламу послуг. Люди готові були платити за рекламу по 70 рублів на рік. Проте міська управа чомусь відмовляла.
Так тривало доки фотографи всі водночас не встановили вітрини без дозволу. Після року суперечок влада все ж змилувалася над митцями. За установку рекламних вітрин на центральних вулицях міста платили 35 рублів в рік, а на інших вулицях – 15 рублів.
