Зовсім не дивно, що існує твердження, згідно з яким історія міста починається з історії його головної вулиці. В більшості випадків вона здатна розказати про населений пункт набагато більше, аніж будь-яке інше місце в ньому. Не виключення з цього правила й Кропивницький з його центральною вулицею Театральною. Враховуючи той факт, що навіть багато місцевих жителів погано знають історію власного міста, ми, повідомляє сайт kropyvnytskyi-future, вирішили це виправити та розповісти про те, як змінювалася центральна вулиця Кропивницького з роками.
Трішки загальної топографічної інформації
Театральна вулиця знаходиться в Подільському районі Кропивницького. Вона пролягає від вулиці Великої перспективної і до вулиці Олефіренка пересікає її вулиця Нейгауза, Володимира Панченка, В’ячеслава Чорновола та Кавалерійська. Від площі Героїв Майдану і аж до вулиці Нейгауза Театральна є пішохідною.
Саме таку суху інформацію може отримати кожен, хто спробує ознайомитися з цією пам’яткою через інтернет нет, не звертаючись до історичних джерел, не відвідуючи її та не побачивши на власні очі. Проте, аби максимально відчути енергетику цього місця, звичайно ж, потрібно прогулятися по Театральній, почути місцевих вуличних музикантів, вдихнути аромат свіжозвареної кави з однієї з чудових кав’ярень, а також просто розчинитися серед місцевого люду з його особливою мовою.
Заснування вулиці
У далекому 1848 році в Єлисаветграді було побудовано Миколаївський палац. Він був споруджений в першу чергу для того щоб високопоставлені гості міста мали достойний прихисток. Саме цей Палац і знаходився на центральній вулиці тому не дивно, що їй дали назву Дворцова в честь відомої будівлі. За період з 1829 по 1865 рік таких гостей в місті було надзвичайно багато.
Варто нагадати, що на той час Єлисаветград був адміністративним центром військових поселень. Це означає, що частина військових була на самоутриманні, тобто жила поміж селян. Вони працювали на землі точнісінько так само як інші жителі населеного пункту, але коли в держави виникала потреба до залучення військових, то вони мали терміново брати в руки зброю, викидаючи серпи і коси.
Щоб робітниче життя краю не зруйнувало військовий вишкіл для солдатів досить часто проводили спеціальні навчання. Більш того, для підняття бойового духу місто часто відвідували представники імператорської родини, а також високопоставлені військові. Про те, що в місті постійно перебувала знать, може свідчити один той факт, що військові маневри проводилися вісім разів, починаючи з 1842 року і закінчуючи 1888 роком. На всіх тих навчаннях були присутні короновані особи, а також головнокомандувачі. Цікаво, що для для того аби не втручатися в особисті справи військових, такі навчання проводилися з серпня по вересень, тобто коли вже були закінчені жнива, а врожай знаходився в коморах. Загалом у військових маневрах взяли участь близько ста тисяч солдатів, що говорить про їх масштабність.
Саме для того, щоб розміщувати високопосадовців й було побудовано Миколаївський палац. Закладав його ще імператор Микола І. Розроблений в 1845 році план забудови міста передбачав будування військового містечка, яке мало розміститися між містом та передмістям Ковалівка. У військовому містечку мав бути плац, казарми, стайні, штабні будівлі, палац та собор. Варто відзначити що місцевість для його будування була вибрана досить невдало та ніби навмання. Про це можна говорити через те, що під час частих весняних паводків, коли річка Інгул виходила зі своїх берегів, цю територію постійно затоплювало. Архітекторами та будівельникам було прийнято рішення підняти її на один аршин, тобто на висоту 0,7 метра. Щоб виконати цей проєкт до Єлисаветграду прибув Тамбовский егерский полк, і на протязі місяця його солдати вручну насипали землю.
Відомий поет Афанасій Афанасійович Фет, який з 1845 по 1853 рік проходив військову службу ад’ютантом командира полку на території Єлисаветграда, в своїх спогадах про цей період життя відмічав, що спочатку будівництво Палацу було ділом рук Петербурзького казенного архітектура Шокіна та інженерного полковника Мельцера. Всі матеріали для будівництва знаменної триповерхової споруди піднімались за допомогою спеціально облаштованих лісів, які були приставлені до великих віконниць. Саме через це під час будівництва стався доволі цікавий казус, помилка у проектуванні привела до того, що в будівлі не виявилось жодних дверей! Такого позору відомий архітектор Шокін не витримав, тому збожеволів, а через кілька днів опісля взагалі помер.
Далі проектом почав займатися Підданий Нідерландів талановитий архітектор Верлен Вільгельм. На той час він проживав в Одесі та Єлисаветграді. Керування всіма проектними роботами було довірено Одеському техніку-будівельнику Шумиліну. Як виявилось, одним Палацом не обійтись, тому згодом було побудоване ціле військове містечко, в тому числі штабний та навчальний корпуси, які знаходились під прямим кутом до Палацу, а також стайні та манеж. Знаменною датою для центральної вулиці Кропивницького є 1859 рік, коли у комплексі військового містечка розташувалось Єлисаветградське кавалерійське училище.
Вулиці можна сміливо вважати осередком всієї творчості в місті, оскільки свого часу на ній розташовувалось цілих три театри та один кінотеатр. Театральну історію Єлисаветграда розпочав Зимовий театр. У 1865 році інженер полковник Трембовецький придбав у міського управління шмат землі, на якому і збудував цю прекрасну будівлю, що відноситься до до стилю пізньої класики. Офіційне відкриття одного з найвідоміших в Україні театрів відбулося в 1867 році. В перших років свого існування театр привернув до себе увагу не тільки місцевих акторів, а й багатьох гастролерів, які почали частіше відвідувати місто. Справжній фурор викликала вистава “Наталка Полтавка”, яка була поставлена на сцені цього театру в 1882 році. На той час професійна трупа виступала під керівництвом відомого діяча Кропивницького. Починаючи з 1944 року та по цей час в приміщенні музично-драматичного театру постійно працює трупа кваліфікований акторів. В Україні та поза її межами добре відома назва Театру корифеїв.
В 1888 році в збудованому Палаці проживав імператор Олександр ІІ. Як засвідчив мер міста Пашутін, Палац виявився практично не готовим для такого приїзду. Саме тому напередодні був зроблений ремонт, а необхідні меблі надали мешканці Єлисаветграда в тимчасове користування. Основним вже призначенням Палацу залишалась саме проживання в ньому офіцерів та їх сімей. Також є свідчення, що свого часу в Палаці проживали донька Пушкіна та небіж нашого Великого Кобзаря Шевченка.
1897 рік ознаменував історичну подію – прокладання по центральній вулиці першої лінії Єлисаветградського трамвая.
Роль дворянства в історичному минулому вулиці
На початку ХХ століття у вулиці Дворцовій з’явилася нова назва – Дворянська. Про цей історичний факт до сих пір йдуть запеклі дискусії між істориків та краєзнавців, адже відсутній факт офіційного перейменування вулиці. Прихильники вважати що центральна вулиця, колись носила назву Дворянська, надають в якості доказу поштову листівку з зображенням фрагменту вулиці, яка на ній підписана як Дворянська.
Назва вулиці з’явилася не випадково, адже вона тісно пов’язана з тогочасними асоціаціями жителів міста Єлисаветграда. Пояснення цього досить просте – на перетині вулиці Дворянська та вулиці Нейгауза свого часу знаходилось приміщення дворянських зборів, яке також ще називали Дворянський клуб. Його відвідували представники еліти міста. В цьому закладі постійно відбувалися якісь гучні бали, вистави та концерти. Вже в ті часи Театральна площа, яка знаходилась між Зимовим театром, Кавалерійським училищем, Палацом та Дворянським клубом, вважалась початком центральної вулиці. Відрізок же Дворцової вулиці, який починався біля Палацу, місцеві мешканці називали Дворцовим бульваром. В підтвердження всього вищесказаного деякі краєзнавці наводить проект побудови пам’ятника Олександра ІІ, який датований 1913 роком. Пам’ятка була розташована на Театральній площі.
Варто відзначити, що назва була популярна того часу. Ім’я Дворянських носили центральні вулиці в місті Одеса та Херсон. Навіть у сусідньому населеному пункті Катеринославі Дворцову площу було перейменовано на Дворянську.
Радянська влада та центр міста
Революційні події в 1917 році перемістили акцент міського життя знову до палацового комплексу. Саме тому лакмусовим папірцем, який показував, в чиїх руках влада у місті, став Палац. В Кавалерійському училищі та Палаці весь час перебували загони правляючих верхівок. В ті часи на плацу відбувались часті мітинги, озброєнні протистояння не оминали також це місце. В 1918 році на плацу були поховані учасники народного повстання, які захищали місто від більшовиків. Коли в краю існували денікінські загони то на ньому доволі часто відбувались публічні страти повстанців.
Аби довести свою владу в місті, більшовики в 1920 році встановили на плацу пам’ятник своєму вождеві. Саме з того часу вулиця й почала носити його ім’я. Проте вже в 30-ті роки центр події змістився на інше місце, тому біля міської думи на бульварі, яким полюбляли прогулятися містяни, були вирубані дерева та встановлений пам’ятник Кірову. Це зайвий раз підкреслило тогочасну назву міста.
У післявоєнні роки парк з алеями по периметру засадили деревами і в подальшому він був перетворений на місце відпочинку. Між Ковалівської церквою та парком виросли новобудови. Подібні зміни безповоротно змінили концепцію палацового комплексу, закладену в середині дев’ятнадцятого століття. З цього моменту було втрачене історичне значення палацу.
Далі вулиця, яку в народі називали Ленінською, не втратила своєї актуальності та значення, оскільки щовечора більш жителів міста влаштовували променад у від площі Кірова і до театру.
Нова історія вулиці
Багато що змінилося з того часу, коли вулиця втратила свою комуністичну назву та стала знову Дворцовою. Проте навіть тоді мало хто з самих жителів Кропивницького знав, чому вона так називається та її історію походження. Більшість навіть корінних кропивничан вважали початком вулиці саме театр. Свого часу були заплановані навіть заходи з реконструкції Палацу, які мали на меті відновити втрачене значення будівлі.
Проте справжні зміни почались після прийняття ряду законів, направлених на декомунізацію, а ще більше з моменту повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну 24 лютого 2022 року. В топонімічній комісії міської ради точилися запеклі суперечки стосовно доцільності перейменування вулиці. Видатні краєзнавці та історики регіону розглядали декілька варіантів, але зупинилися саме на назві Театральній. Пояснюється це досить просто – центральна вулиця міста має бути візитівкою його, тому враховуючи всесвітню значимість Театру корифеїв, вулиця отримала таку назву.
Рішення підкреслило значимість театру для міста, а також ж буде повністю відповідати уявленням мешканців та даватиме закономірне пояснення її розташування. Театр корифеїв увійшов в історію мистецтва України, як перший, котрий не побоявся виступити проти українофобської політики імперської держави. Попри заборону показувати вистави на українській мові перед їх прем’єрою на російській, він це зробив. Рішення кропивницької міської ради було прийняте одностайно та показало, наскільки сильне прагнення українців до самовизначення.
Варто відзначити також ж і роль в цьому всьому викладацького складу Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, який постійно стояв на стороні здорової логіки, та пояснював, що сама назва вулиці “Дворцовой” суперечить всім правилам українського правопису та є не найкращим прикладом суржика.
Кожен, хто буде прогулюватися по бруківці Театральної, може в повній мірі не тільки насолодитися її унікальністю, але й зайвий раз відчути гордість за свій народ.
